Останні заяви Дональда Трампа про те, що Сполучені Штати більше не будуть купувати і напряму передавати зброю Україні, а пропонують Європі самостійно це робити, не з’явилися на порожньому місці. Це не емоція і не імпровізація. Це - продовження лінії, яку він послідовно просуває вже тривалий час.
Фабула проста. США поступово намагаються вийти з ролі головного донора безпеки України і перекласти відповідальність на Європу. При цьому вони не відмовляються повністю від участі, але змінюють формат: замість "ми даємо" - "ми продаємо, а ви вирішуєте".
Ця модель вже частково працює. Частина поставок гальмувалася, паралельно просувалась схема, коли європейські країни купують американську зброю і передають її Україні. Тобто, механізм фактично запущений, навіть якщо офіційно це ще не оформлено як остаточне рішення.
Як ситуація розвиватиметься далі? Європа почала сприймати цей сигнал серйозно. І це видно по діях.
Німеччина, Франція, Польща, Велика Британія вже обговорюють сценарії, в яких США не є основним гарантом безпеки. Фактично, мова йде про формування європейської оборонної автономії. І тут важливий момент. Це не означає, що США "вийшли з гри". Це означає, що вони змінюють правила гри. І роблять це у свій спосіб - жорстко, прагматично і без зайвих сантиментів.
Для України це означає три речі. По-перше, зникає ілюзія "постійної опори". США залишаються союзником, але перестають бути безумовною опорою. Це різні речі.
По-друге, центр ваги переноситься в Європу. І саме там буде вирішуватись питання ресурсів, зброї і довгострокової підтримки.
По-третє, час працює проти тих, хто залежить. І на користь тих, хто швидко адаптується.
А тепер головне: що нам з усім цим робити? Найперше - перестати мислити категоріями, на кшталт, "нам дадуть". Потрібно мислити категорією "ми інтегруємось". Україна має стати частиною європейської системи безпеки не політично, а технологічно і виробничо.
Друге – маємо робити ставку на спільне виробництво. Боєприпаси, дрони, елементи ППО - це має вироблятись тут, разом з європейцями. Не як допомога, а як спільний продукт.
Третє – асиметрія: менше залежності від дорогих систем, більше масових і дешевих рішень. Війна вже це показала і це треба довести до системи.
Четверте - робота з Європою, як з єдиним полем. Не окремі домовленості, а системна інтеграція: логістика, ремонт, виробництво, навчання.
П’яте - не списувати США. Бо Сполучені Штати - це не тільки Трамп. Це Конгрес, оборонка, союзники всередині системи. І з ними потрібно працювати окремо і постійно.
Маємо розуміти, що усе це – не про "зраду" і не про "кінець підтримки". Це про зміну правил. І з новими правилами виграє не той, хто більше просить, а той, хто швидше перебудовується.
Тексти, опубліковані у розділі «Думки», не обов’язково відображають позицію редакційної колегії УНІАН. Докладніше з нашою редакційною політикою ви можете ознайомитись за посиланнямДжерело: УНІАН
