"Виходу немає" – одноактна екзистенційна п'єса Жана-Поля Сартра про пекло незавершеності – вперше була поставлена в Парижі в травні 1944 року. Друга світова війна ось-ось мала перейти у свій п'ятий рік. У п'єсі троє людей, які нещодавно померли і, судячи з усього, зачинені у вітальні пекла, стикаються з поганим вибором свого життя, від якого після смерті немає порятунку.
Якби російська влада дозволила поставити п'єсу Сартра в Москві у 2026 році, цікаво, що б про неї подумали кремлівський диктатор Володимир Путін і прості росіяни через понад чотири роки після початку "спеціальної військової операції" в Україні, – задається питанням директор Інституту Кеннана та автор книги "Зіткнення: витоки війни в Україні та нова глобальна нестабільність" Майкл Кіммідж у своєму матеріалі для The New York Times.
За його словами, з моменту повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році путінізм дійшов до того, що може здатися моторошною рівновагою, але при ближчому розгляді виявляється пасткою для всіх учасників. Путін підпорядкував свою державу і суспільство війні, яка повільно підточує сили Росії, виснажує багатство нації і поглинає життя її молоді.
На поверхні нібито панує спокій
Путін знайшов спосіб фінансувати свою дорогу війну, запобігаючи економічному колапсу і продовжуючи залучати значну кількість новобранців до армії, в основному за рахунок великих грошових бонусів. Росія, будучи далекою від ізоляції, взаємодіє дипломатично та комерційно зі значною частиною світу.
Незважаючи на деякі нещодавні ознаки внутрішнього невдоволення – оскільки прості громадяни дедалі частіше відчувають себе біднішими, менш захищеними від війни та дедалі частіше стикаються з блокуваннями в інтернеті – Путін може бути впевнений, що зберігає повний контроль.
Але затягування війни – це не те саме, що перемога в ній, заявив експерт. Поки його армія з трудом досягає успіхів на передовій, у Путіна залишилося мало інструментів ескалації, щоб змінити динаміку. Примусова мобілізація дала б Росії перевагу, але вона була б вкрай непопулярною серед росіян.
Ядерна зброя, будь-якого виду, була б жахливим варіантом. Її застосування не гарантувало б перемогу і ризикувало б викликати жорстку військову відповідь з боку США та Європи або розрив відносин Росії з Китаєм, її найважливішим союзником.
РекламаПутін не може просто так піти з України
Якби Росія погодилася на врегулювання по поточній лінії зіткнення, Путіну практично не було б чого пред'явити як результат своїх зусиль, крім вузької смуги території на півдні України.
Окрім удару по його марнославству, як неперевершений політичний виживальник він розуміє: якщо він піднесе такий малий приз росіянам, які втратили членів сім'ї, це стане визнанням фундаментальної безглуздості війни.
Низька якість його стратегічного мислення та його гординя могли б тоді стати гострим політичним фактором всередині Росії, йдеться в матеріалі.
Путін загнав себе в пастку. Але, крім себе самого, він обтяжив весь проект путінізму – якщо той переживе термін його повноважень – якоюсь подобою цієї війни навічно. Будь-який майбутній лідер путінського штибу не зможе пасивно спостерігати за тим, як озброєна до зубів і загартована в боях Україна інтегрується в західні структури безпеки, а Європа мілітаризується.
РекламаЯкщо у Путіна немає виходу з його війни, то у простих росіян поки що немає виходу з путінізму. Недавнє публічне інакодумство в Росії було витлумачено неправильно. Незадоволення абсолютно реальне, але його суть – це розчарування тим фактом, що путінізм, незважаючи на свої провали, здається нескінченним.
Сьогодні Путін не стикається ні з антивоєнним рухом, ні з опозиційною партією. Він може придушувати російських громадян на свій розсуд. Навіть займатися своїми повсякденними справами – означає підтримувати, а часом і обслуговувати систему, яка веде війну і породжує репресії. Більшість росіян так чи інакше працюють на державу – оскільки приватний сектор підпорядкований уряду – і при цьому не мають права голосу в тому, як ця держава управляється, зазначив Кіммідж.
Вихід із ситуації неможливий
Пошук колективного виходу з цієї системи психологічно й політично неможливий на даний момент. Немає ані людей, ані інститутів, здатних усунути президента; немає видимого шляху до припинення його правління або заміни його чимось кращим.
За цих обставин ми можемо бачити спалахи словесного протесту – наприклад, у відповідь на уповільнення інтернету, – але, оскільки їм нікуди розвиватися, такі протести легко загасити.
Теоретики революцій XVIII і XIX століть підкреслювали важливість зростаючих очікувань як каталізатора. Коли люди відчувають, що краще майбутнє можливе, вони діють, щоб прискорити процес – як у східноєвропейських революціях 1989 року, що послідували за обіцянками Горбачова про гласність і перебудову.
Путін старанно дбає про те, щоб очікування росіян залишалися низькими. Обіцянка сучасної Росії, процвітаючої та відкритої світу, змінилася самозаспокоєністю та байдужим прийняттям диктатури й вічних воєн. Ця незручна рівновага не може тривати вічно.
Ранньою обіцянкою Путіна і путінізму, після того, що він вважав катастрофою розпаду Радянського Союзу, була комфортна передбачуваність і підвищення рівня життя, ефективне управління, якщо не свобода як така.
Але російський президент, який з часом став чудовим автократом, показав себе посереднім главою держави, поганим охоронцем російської економіки та винуватцем регіонального хаосу, який бумерангом повертається до Росії, підкреслив експерт. З кожним українським ударом по російській території війна підриває благополуччя російських громадян.
"Шлях до компетентного російського керівництва тепер, схоже, вимагає демонтажу путінізму, і чим менш легітимною та ефективною стає нинішня система, тим запеклішою буде боротьба за позиції після Путіна. Коли його відхід відбудеться, він цілком може зруйнувати ту стабільність, яку він намагався нав'язати, ставши президентом Росії понад 20 років тому", – підсумував Кіммідж.
Інші новини про війну в Україні
Раніше УНІАН повідомляв про нові настрої серед росіян після того, як війна Путіна пішла не за планом. Російська пропаганда все частіше обговорює не тільки події на фронті, а й майбутнє ставлення українців до росіян. Це свідчить про те, що в Москві розуміють глибину проблем.
Крім того, ми також розповідали, що літній наступ РФ провалився, але будуть ще спроби. Захоплення окупантами минулого місяця 14 квадратних кілометрів – це майже ні про що.
Джерело: УНІАН